Дж. Хеллоуеллом. Сміт стверджує, що критеріїв для надання переваги тому чи іншому ідеалу немає, а тому заради недопущення диктатури виправдовується примирення з політиками, які здійснюють вчинки негожі, але спрямовані проти диктатури. Тобто компроміси, якими б вони не були, визначаються не мораллю, а необхідністю2. Враховуючи, що такі компроміси політиків віддзеркалюються у праві, Хеллоуелл зауважує: «Те, що норми совісті ідентичні диктатурі в дусі Гітлера, — точка зору курйозна. Більшість фахівців у сфері держави і права погодились би з тим, що для тоталітарних диктатур найбільш характерною є саме відсутність навіть найменшої поваги до істини, відкидання усяких об'єктивних цінностей і відмова від принципів. Менталітет фашиста, більш виражений, ніж менталітет людини з совістю, надто вже нагадує менталітет циніка. І незважаючи на чисто зовнішню подобу порядку, тиранія в дійсності являє собою прояв анархії. В усіх сферах життя примус заміняє згоду, оскільки не існує суспільного договору про згоду. Гітлеру вдалось навіяти нації, що він непогрішимий, не тому, що він був найсвітлішою особою в Німеччині, і не тому, що німці вважали його та
  
  ким, а тому, що німецький народ зняв з себе всяку відповідальність за вирішення того, що є істина і право. Саме відмова від велінь совісті і зробила в подальшому можливим прихід Гітлера до влади»1.
  Варто погодитись з Хеллоуеллом у тому, що фашизм відкидає моральні цінності, демонструє зневагу до істини; це неповага до загальнолюдських цінностей, які, хоч і мають багато спільного з цінностями кожної людської спільноти, проте не є їм тотожними. Кожна правова система спирається на систему цінностей, які існують у відповідному суспільстві. Ціннісні орієнтири, скажімо, римського права не були тотожними ціннісним підвалинам середньовічного права, а тим

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>