ію, якої заслуговує2. І теоретично, і практично конституція може бути неправовою, фіктивною, такою, що не відповідає народному волевиявленню, суспільним уявленням про належний правопорядок, навіть якщо вона й закріплюватиме пануючі у суспільстві відносини, але це будуть відносини насильства, несправедливості, які більшість суспільства не визнаватиме правовими.
  Як приклад, можна згадати Конституцію 1936 року, що містила досить розгалужений і досконалий перелік прав і свобод громадян, які, однак, не могли бути реалізовані через антидемократичну, антиправову, репресивну сутність державної влади. Сама ж державна влада не була легітимована жодним відомим конституційноправовій науці і практиці способом.
  Усі приписи держави оцінюються населенням з точки зору правового чи неправового характеру і визнаються чи не визнаються саме як правові норми. Якщо для такого визнання немає достатніх підстав, вони залишаються, як вже зазначалось, лише приписами держави. Якщо підстав достатньо — приписи держави легітимуються, тобто визнаються як правові норми. Легітимація, до речі, має бути покладена в основу розмежування понять правотворенгія і законотворення. Якщо законотворення є процесом творення закону, владнодержавних приписів органами державної влади, який завершується виданням відповідних нормативних актів, то у правотворенні увага акцентується на легітимації, тобто сприйнятті, схваленні, виправданні зазначених норм, визнанні норм поведінки правовими в суспільстві чи його частині.
  За умови добре відлагодженої системи представницької демократії відбувається коригування приписів держави. Адже демократичний устрій — це, насамперед, можливість безпосередньої участі у здійсненні влади. Демократія дозволяє формувати органи державної влади і місцевого самоврядування на демократичній основі, ефективно

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>