авних приписів (закону) шляхом звернення апеляції до вищих і абсолютних цінностей, почуттів, історії народу тощо. Легітимність зовсім не означає юридично оформленої законності. Вона не нав'язується за допомогою примусу, а виникає з певної однорідності моральних установок, традицій, уявлень тощо4.
  На жаль, Р. Лівшиць не устоює на цій позиції і, визначаючи умовою легітимності закону відповідність його ідеї права, за точку відліку бере відповідність його конституції.
  І відповідність ідеї права, і відповідність конституції, на наш nov гляд, можуть бути лише окремими складовими процесу легітимації закону. Важлива роль у цьому процесі належить, як зазначалося, легітимності самої влади, загальній правовій культурі населення, його ціннісній орієнтації, традиціям тощо. Тут змішуються також поняття легітимності і легальності закону, І це не лише термінологічна неточність; легальність у перекладі з латинської (Legalis) означає законність, отже, є певне тавтологічне тлумачення — «законність закону». Легітимація може і не відбутися у випадку, якщо закон формально не суперечить
  1 Лившиц Р. З, О легитимности закона // Теория права : новые идеи : Сб. статей.
  М, 1995. Вып. 4. С. 1819.
  2 Там само. С. 1920.
  3 Власть : Очерки современной политической философии Запада / В. В. Мшве
  ниернадзе, И. И. Кравченко, Е. В. Осипова и др . М., 1989. С. 49.
  4 Политология : Энциклопедический словарь. С. 151153.
  
  
  
  36
  
  37
  
  конституції, але й бути визнаним населенням і при такому протиріччі за наявності інших факторів, що легітимують цей закон.
   Конституція не може бути, як стверджує Р. Лівшиць, свідомо правовою, не може свідомо містити правові ідеї, які поділяються суспільством на певному рівні політичної і правової культури1. Іншими словами, додає Лівшиць, суспільство має таку конституцію,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>