осія права — народу. Донедавна в юридичній літературі питання про об'єктивацію, а тим більше
  1 Див.; Менахем Э. Еврейское право. Иерусалим, 1989. Ч. 1. С 3.
  2 Правова система України: теорія і практика. Км 1993. С 6567,
  3 Политология : Энциклопедический словарь. M.t 1993. С. 151.
  
  про легітимацію правових норм не порушувалось. Лише останнім часом з'явилися роботи, в яких висвітлюється проблема визнання суспільством державних приписів, самого закону. Цікавою є позиція у цьому питанні Р. Лівшиця, який позитивне сприйняття закону членами суспільства називає наданням йому легітимності, яка, в свою чергу, має дві сторони: формальну і змістовну1.
  Формальна легітимність означає прийняття закону відповідним органом і в установленому порядку. Змістовної легітимності закон набуває у випадку підтримки його вимог народом і реалізації цих вимог у реальному житті. Змістовна легітимність визначається як легальність2. Якщо досягається збіг формальної легітимності і легальності закону, то проблема легітимності не виникає. Розбіжність між фор^ мальною легітимністю і легальністю закону базується на розрізненні права і закону. Легальним має бути визнаний лише правовий закон, тобто закон, який фіксує правову ідею — справедливості, свободи, прав людини. З професійної, юридичної точки зору змістовна легітимність полягає у відповідності закону ідеї права3.
  В цілому можна підтримати спробу Р. Лівшиця пояснити залежність законності державних приписів від їх позитивного сприйняття громадською думкою. Але у цьому контексті виникає кілька питань. Легітимація є політичним явищем, а не юридичим процесом набуття юридичних ознак тим чи іншим політичним явищем, владою, політичним рішенням. У процесі легітимації відбувається ствердження, пояснення, виправдовування чи спеціальне обгрунтування державних

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>