і підтримки у суспільстві. Це право відбиває волю тих спільнот, у яких воно існує. Більше того, досить часто офіційні уявлення про право (які походять від держави, її органів та носіїв державної влади) неспроможні ані ідейно, ані силою замінити подібне право. Історії відомі випадки, коли право усувалося лише шляхом знищення його носіїв. Так сталося і в результаті Великої Жовтневої соціалістичної революції, коли право буржуазії було знищене разом з самим класом буржуазії.
  Звичайно, найбільш могутньою є правова система тих соціальних груп чи класів, які здійснюють владу і в інтересах яких ця влада здійснюється. Усі інші правові системи знаходяться в такому співвідношенні з правовою системою, підтримуваною державою, в якому (це вже підкреслювалося) її носії здатні захистити свої права і реалізувати свій інтерес при існуючій державній владі.
  Об'єктивація і легітимація права. Об'єктивація права, правових норм у суспільстві, як випливає з вищезазначеного, розглядається як процес формування волі більшості населення, набуття правовими ідеями незалежного від конкретної особи характеру. З цієї точки зору об'єктивація розкриває зв'язок права з особою і суспільством.
  Якщо процес правотворення розглядати з аксеологічної точки зору і способів такої об'єктивації, то він може бути визначений як легітимація права. Цим політологічним терміном традиційно позначається процедура суспільного визнання певної дії, діючої особи факту, а у політиці — його визнання і виправдання3. Є всі підстави застосовувати цей термін лпя позначення завершального етапу процесу правотворення.
  В процесі легітимації відображаються найбільш глобальні розбіжності між правом і свавіллям. Якщо уявлення про належне не будуть визнані, підтримані суспільством, його членами, це означає, що вони не є правовими, оскільки суперечать

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>