ільствах. Більшість з них грунтується на загальнолюдських цінностях, тому вони складають серцевину усіх правових систем (на цьому тримається й міжнародне право). Але багато ідей не сприймаються усім суспільством, а стають здобутком окремих його груп, класів, прошарків, спільнот тощо1, отримуючи визнання і підтримку у відповідному суспільному середовищі. Якою може бути оцінка таких норм? З точки зору марксистськоленінського (читай — і нормативістського) розуміння права така оцінка є негативною — це не є правові норми, оскільки не виходять від держави, не санкціоновані нею, не опираються на публічну (державну) владу. Такі норми можуть бути визнані лише корпоративними, але аж ніяк не правовими.
  Проте з такою відповіддю можна не погодитися. Вона грунтується, з одного боку, на спотвореному розумінні сутності держави не як суспільного договору між людьми, що передбачає врахування думки кожного учасника цього договору, а як політикотериторіальної організації класового суспільства і відповідної диктатури пануючого класу, як засобу підтримання свого панування над іншими класами (ми не будемо вдаватися до деталізації, оскільки це питання вимагає окремого розгляду). А з іншого — на абсолютизації і нав'язуванні волі, ідей, устремлінь одного класу — усім іншим членам суспільства, або ж на спекуляції удаваною волею всього народу. Оскільки з усіх питань, врегульованих правом, загальнонародної волі просто не існує (як і загальнонародного переконання), то ми знову повертаємося до волі класу чи якоїсь групи суспільства.
  Задовільна відповідь вбачається такою: об'єктивація правил належного, норм поведінки може бути здійснена безпосередньо (поза державою) у суспільстві в цілому чи в його окремій частині.
  Це означає, що теоретично у суспільстві можливе існування не однієї, а багатьох правових систем.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>