|
процес правотворення.
З виникненням держави, створенням її атрибутів з'являються передумови для реалізації волі тих, хто здійснює владу. Держава набуває спроможності втілювати такий суспільний та державний устрій, яким його бачать її представники. Потреба у відстоюванні їх інтересів призводить до виникнення відповідного ідеологічного підґрунтя, яким нерідко стає ідея про те, що суверен, чи та ж держава, є провідниками
32
З 91308
33
«вищих сил», наділеними здатністю визначати уклад суспільного життя, людську поведінку, а то й саме мислення. Відбуваються спроби монополізації процесу творення права. Правові ідеї однієї особи або окремих спільнот визнаються, закріплюються у державних нормативних приписах і реалізуються у державній практиці в тій мірі, в якій відповідають інтересам «власть імущих», а також в якій носії цих ідей спроможні вплинути на процес регламентації і впровадження їх у життя. Це досить часто призводить до викривлення справжньої волі громадян. Цілком зрозуміло, що невідповідність ідей меншості ідеям, потребам і інтересам переважної більшості не перетворює їх у правові норми і вони залишаються лише приписами держави, ідеологічними чинниками державної політики, позбавленими правового характеру. Ось чому державна влада, яка претендує на вираження в правовій системі загальносуспільного інтересу, не повинна стверджувати остаточний характер своїх правових приписів. Така остаточність може надаватись цим приписам лише самим суспільством через їх визнання, свідоме додержання, підтримку. Тим самим, і громадяни, і суспільство в цілому, і держава, і суди (в процесі правозастосування і вирішення спорів) — усі беруть посильну участь у процесі правотворення. Але останнє слово залишається за суспільством, народом як джерелом влади, джерелом права і фундатором
|