чної правової держави і пов'язувався, насамперед, з посиленням ролі конституції і закону та дотриманням їх вимог у реальному житті.
  Розгортання демократичних процесів наприкінці 80х і у 90ті роки сприяло посиленню уваги до гарантування прав і свобод громадян, у першу чергу — права на вибори, свободу слова, зборів і т. ін. На цей же час припадає розвиток вчення про правову державу в СРСР.
  1 Себайн Д. Г., Торсон Т. Л. Історія політичної думки. С. 461477.
  2 Щодо політикоправових вчень у дореволюційній Росії та Україні див.: Тимошен
  ко В. І, Правова держава (теоретикоісторичне дослідження). К., 1994. 132 с.
  
  В юридичній літературі того періоду чимало праць провідних правознавців присвячено фундаментальним проблемам правознавства, так чи інакше пов'язаним з ідеями правової держави (це, насамперед, праці В. Казимірчука, М. Козюбри, В. Нерсесянца, Г. Мальцева, в яких обґрунтовувалось так зване широке розуміння права).
  Потужний імпульс ідея правової держави здобула у 1985 p., після XIX Всесоюзної партійної конференції1. Проте позбавлення ідеологічного впливу в теорії правової держави і вивчення її на новій» методологічній та теоретичній основі на пострадянському просторі відбувається лише після деідеологізації державної влади2.
  Демократизація політичного режиму, розпад СРСР, здобуття Україною незалежності сприяли тому, що поняття правової держави вже за кілька років міцно увійшло в теорію і практику сучасного українського конституціоналізму.
  Стійких традицій правової держави Україна не мала. Однак ідея правової держави у теорії держави і права та конституційному праві України має досить глибоке коріння і тому на початку 90х років так швидко була відроджена в українській юридичній науці, а її термінологічнопонятійний ряд значно поповнився за рахунок досить широкого використання

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>