зору Л. С Явича, який був одним з небагатьох, хто спробував модифікувати нормативістське поняття права, повернула його на ті ж нормативістські позиції. Проте його аргументація існу
  1 Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 6. С 259.
  2 Научные основы советского правотворчества. М., 1981. С. 7.
  3 Явич Л. С. Сущность права. Л., 1985. С. 117.
  А Там само. С. 117118.
  5 Там само. С. 119.
  6 Там само. С. 95,
  7 Там само. С. 121.
  
  вання правовідносин, які фактично склалися до їх офіційного визнання1, міркування про зв'язок права з правопорядком, правосвідомістю, справедливістю, правами та обов'язками суб'єктів правовідносин, про детермінованість права реальними суспільними відносинами виявилися досить ґрунтовними і просунули праворозуміння значно вперед.
  Гегель зазначає, що позитивність права полягає у його наявності^ в об'єктивному бутті, тобто визначене для усвідомлення думкою і відоме як те, що є і що визнане правом, як закон2. З гегелевим розумінням позитивності можна погодитись лише частково, оскільки в кінце вому підсумку позитивність права ототожнюється з данністю закону. Але данність права існує поза данністю закону. І нехай ця данність Тууде менш формально визначеною, менш очевидно всезагальною, але від цього соціальна цінність права не зникне. І навпаки, данність закону, який не відображає волі широкого загалу, не надасть йому регулятивної сили. Це буде формальна данність, абстрактна загальнообов'язковість і удавана позитивність.
  Нормативістське трактування процесу правотворення є водночас v істинним і викривленим, вінцем правової думки — і однією з найвеличезиіших містифікацій у розумінні права. І ось чому. Те, що законодавець творить закони, не потребує підтвердження. Але який його вплив на право, на правові норми? Якщо він не творить право, то як воно створюється?

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>