ро індуське право, яке є правом індуської общини. Його норми містяться у книгах — шастрах (законодавство і прецеденти не є джерелами права). Усі книги легітимовані суспільством, але авторитет норм, які в них містяться, грунтується не на звичаї, а на повазі до творців — мудреців давніх часів, яким відкрилося бачення суспільного порядку3. Хоча при цьому не відкидається й необхідність підтримки (легітимації) норм індуського права суспільством. Згідно із законами Ману і Яджнавалк'я потрібно відмовитися від додержування правила поведінки, якщо суспільство його не сприймає4.
  Особливі відмінності характерні для права Китаю, єврейського права, права Японії та деяких інших правових систем. Але у кожній правовій системі, в праві кожного суспільства можна вичленити власне норми права і соціальні атрибути права (інститути розсуджування, осуду), які відрізняють право від інших соціальних регуляторів поведінки людей.
  Існує певне непорозуміння, пов'язане з уявленням про формальну визначеність права. На думку прихильників нормативістського розуміння права, така риса притаманна лише нормам, що містяться у нормативноправових актах. Скажімо, критиці піддаються норми звичаєвого права з огляду на їх формальну невизначеність, письмову нефіксованість, неоднакове тлумачення тощо. Вони справді не позбавлені таких недоліків. Але робити висновок про їх неправовий характер лише на цій підставі не можна. Арістотель у своїй «Політиці» зазначав, що закони, які грунтуються на звичаї, мають більше значення і стосуються більш важливих справ, ніж закони писані, тож якщо якась правляча особа і здається більш надійною, ніж писані закони, то вона ні в якому випадку не є такою у порівнянні з законами, заснованими на звичаї3. Розвиваючи цю думку, Гегель писав: «Навіть звичаєве право —
  
  оскільки лише звірі мають

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>