з державою і впливати на її політику, зберігаючи за собою верховний суверенітет у відношенні до держави, ЇЇ установ, її відповідальності, призначення на державну службу і усунення з неї»*.
  Оскільки суспільство складається з окремих індивідів, то цілком очевидно, що такі їх характеристики, як природний суверенітет, вільнолюбність, незалежність, також мають враховуватися при визначенні глибинної суті суспільства5.
  Ось чому ототожнювати правові норми можливо лише з приписами самого суспільства. Ми можемо визнати правовими тільки такі норми поведінки, які формуються чи схвалюються суспільством (оскільки лише суспільство є єдиним творцем права) і які суспільство «споживає», тобто коли є збіг носія цих приписів з суб'єктом сприйняття цих велінь. Діяльність держави по створенню правових норм має додатковий, субсидіарний характер (докладніше нитання правотворення і ролі держави у цьому процесі розглянемо далі).
  Зазначені норми і соціальні атрибути права можна виділити в будьякому сучасному суспільстві, щоправда, в кожному з них правові системи набувають своєрідної конкретизації через відмінності у їх формуванні і функціонуванні. Це простежується в багатьох площинах: у відмінностях джерел права, особливостях взаємозв'язків права з мораллю і релігією, способах об'єктивації правил поведінки, особливостях прийняття законодавчих норм і легітимації влади, яка їх приймає, зрештою, у відмінностях, пов'язаних з функціонуванням правозастосовчих і правоохоронних органів.
  Звернімося до мусульманського права — шаріату, яке є лише однією із сторін ісламу. Воно засноване не на ідеї прав людини, а на ідеї обов'язків, які на неї покладаються. Але й у мусульманському праві
  
  
  
  1 Памятники русского права. С. 31.
  2 Хрестоматия по истории русского права / Составитель М. Ф. Владимирский
  Буданов.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>