стройстве по обычному праву белорусов // Этнографиче
  ское обозрение. 1893. № 3. С, 37.
  
  
  
  22
  
  23
  
  зберігся в умовах формування державності (про це свідчать ті ж первинні джерела).
  Звернімося знову до «Правди Ярослава» і руської общини («громади», «купи», «копи»). Згідно з цілим рядом ЇЇ статей, нарівні з князівським судом діє старовинний общинний суд («свод»). Він складається з дванадцяти «мужей» і вирішує значну кількість справ. Рішення по розшуку злочинця, розкриттю злочину, пошуку вкраденого виконувались спочатку будьякою особою — «ємцем» (Договір Русі з Візантією 944 року1), а згодом — спеціальною особою: «мечником», князівським слугою, князівським «отроком», судовим агентом. Пізніше общинний суд поступово витискається князівським судом, хоча продовжує існувати, правда, у дещо зміненому вигляді, ще протягом багатьох віків. Перехід від общинного суду до суду володарського (князівського) відбувався у XI — XVI сторіччях. У південнозахідній Русі періоду ЛитовськоРуської держави вирішальним моментом стало видання 1457 року шляхетської грамоти Казиміра, за якою у сфері суду сходки або ж зовсім виключалися з участі у судовій діяльності, або ж набували значення засобів, що знаходились у розпорядженні загальної (земської) влади та землевласницьких класів2.
  Щодо давньої Росії то, за спостереженням М. Ф. ВладимирськогоБуданова, в цей період община вже давно не мала повного суду3. В той же час на території України судові віча громадян при розслідуванні злочинів та розгляді кримінальних справ, узагальнені через статути, ще довго прагнули користуватись копним правом у повному обсязі, що свідчило про живучість давньоруських традицій4.
  Цей невеличкий екскурс в історію підтверджує, що з точки зору історичної дійсності і самої сутності суспільної регуляції визначення суб'єктом

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>