ння незалежного характеру в результаті сприйняття і схвалення суспільством як загальнообов'язкового правила поведінки (процес об'єктивації і легітимації буде розглянутий нижче).
  Нормативність права, як належність, необхідність правових норм, відрізняється від нормативності інших соціальних регуляторів лише способами їх реалізації, гарантування, забезпечення. Тобто, якщо необхідність, загальнозначимість будьяких інших соціальних регуляторів має вияв їх значимості через внутрішню переконаність членів суспільства у їх цінності, то необхідність і загальнозначимість правових норм, окрім цього, має ще й вияв загальнообов'язковості як такої, що грунтується на неможливості та недозволеності іншого, і забезпечується за допомогою спеціальних суспільних правових інститутів: суду, адвока тури, нотаріату тощо (повторюваність і закони повторюваності, з якими часто в юридичній літературі пов'язується нормативність, є лише побічним «продуктом» загальнообов'язковості). Причому модель права не мас пов'язуватись лише із примусовим велінням, примусовою владністю, тим більше — з каральністю приписів (хоча ця ознака ніколи не може бути остаточно відкинута). Владність є похідною від розуміння належного в праві і від уявлень про механізм здійснення права. Владність, веління, примус характерні для тоталітарної влади, проте переконливих підстав для ототожнення приписів такої влади з правом немає.
  Згадане розуміння владності права дозволяє дещо інакше розглядати співвідношення владності, примусу в праві, з одного боку, й моралі — з іншого. Досить часто ці явища зіставляються й аналізуються як однопорядкові, хоча така однопорядковість є спірною.
  Якщо владність і примус є невід'ємною характеристикою права, то мораль — це обгрунтування належного в праві, скерованості людської поведінки правом, іншими словами

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>