Там само. С. 107.
  5 Там само. С. 116.
  6 Там само. С. 160.
  7 Там само.
  8 Там само. С. 103.
  9 Там само. С 97.
  10 Там само. С. 55.
  
  знання наявності права у древньому суспільстві1. І що цілком очевидно, «норми поведінки в докласовому і додержавному суспільстві не можуть бути віднесені до категорії правових: права ще не було»2.
  Але Енгельс виявився настільки «переконливим» у своїй термінології, що багатьох (наприклад, Д. Валєєва) «переконав» у тому, що саме він, Енгельс, визнав існування права у первісних народів3. Наведені вище приклади підтверджують це, нехай навіть несвідоме, визнання.
  Однією з обставин, яка ускладнює визнання права в первісному суспільстві, є синкретичність (злиття, нерозчленованість) права і моралі на початкових стадіях розвитку первісного суспільства. Багато хто з дослідників називають їх мононормами. Аналізуючи соціальні норми аборигенів Австралії, О. Артемова виділяє групу норм, які сформувались у суспільній свідомості в готові правила поведінки, мають характер певним чином сформульованих загальнообов'язкових приписів; вони навіюються дітям, молодим людям у вигляді повчань і наставлянь. Часто такі норми суто конкретні, деталізовані. Багато з них мають релігійноміфологічне обгрунтування і досить жорстко санкціоновані: порушення їх веде до суворого покарання, яке здійснюється окремими особами, що виконують рішення або волю колективу в цілому4. О. Артемова вважає, що хоча такі норми й жорстко санкціоновані, однак не можуть називатись правом5.
  На наш погляд, це і є норми права. А релігійиоміфологічна основа не перетворює їх на норми моралі, зважаючи на те, що мораль виступає тут як обгрунтування спрямованості правової регуляції.
  Протягом багатьох століть право існувало у формі звичаєвого права, в основі якого лежав звичай як така норма поведінки,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>