ток теоретичних знань про світ, практичних навичок і соціального досвіду, а також етичних уявлень допомагають коригувати поведінку людини, обирати їй такий шлях досягання мети, який грунтується на розумі та етичних категоріях, уявленнях про допустиме у суспільстві. Категорії добра і зла, розумного і нерозумного, належного і допустимого (можливого) стають для людини методами й засобами перетворення оточуючої дійсності.
  Відтак відбувається формування звичаїв і традицій як усталених і розповсюджуваних у суспільстві форм дій, повторюваних при певних обставинах. Сюди, очевидно, потрібно віднести і моду — як стандартизовану форму масової поведінки, що формується під впливом устоїв, смаків, уподобань щодо стилю життя та поведінки (міміки, манер, одягу, мови тощо). Традиції, звичаї, мода здобувають силу, тобто можливості впливу на поведінку, об'єктивуючись у певній спільноті чи соціальній групі або ж у суспільстві в цілому. Вони стають правилами належного і підтримуються та забезпечуються силою громадської думки.
  О. Лукашева вважає, що виникнення соціальних норм та їх розвиток виражають тенденцію суспільства до самопідтримання, що проявляється у процесі обміну матеріальними й духовними благами. Об'єкти обміну виступають як цінності, які людина прагне отримати, освоїти, і тому обмінні відносини набувають нормативноціннісного характеру, а повторювані, усталені зв'язки, які виникають у процесі обміну діяльністю, благами матеріального і духовного характеру, стають звичними еталонами соціальної поведінки1.
  Але, на наш погляд, традиції, звичаї, мода ніколи не були самодостатніми для того, щоб вирішувати проблеми поєднання, врегулювання, примирення людських інтересів (досить часто протилежних). Вони не могли примусити людину додержувати певного порядку, встановленого людською спільнотою в усіх

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>