його застосування було б contra legem, тобто незаконним по суті в силу невідповідності іншим нормам законодавства2.
  Р. Давід наводить приклад, коли німецька судова практика долала недоліки системи деліктної відповідальності. Після вступу в силу (1 січня 1990 р.) Цивільного уложения суди остерігались давати неадекватне тлумачення його норм. Проте вже до першої світової війни, посилаючись на вимогу § 826 Уложення рейсхгеріхт (вища судова інстанція) вніс ряд змін в систему деліктної відповідальності. Посилаючись на принцип «добрих звичаїв» (gute Sitten), рейсхгеріхт визнав за необхідне відшкодовувати не тільки реальний збиток, а й упущену вигоду, хоча § 823 Уложення виключає цю можливість. Суд заборонив особі вчиняти будьякі дії, які порушують інтереси іншої країни, і у випадках, коли закон зобов'язував лише відшкодувати шкоду. Така практика, зазначає Р. Давід, остаточно утвердилась після першої світової війни, коли суди обґрунтовували свої рішення § 242, який зобов'язував поважати «добрі звичаї»3.
  Як і на Заході, в Україні коригування недоліків законодавства відбувається переважно за допомогою найвищої судової інстанції —
  
  Верховного Суду України, хоча зрозуміло, що до цього призводить накопичення судової практики, тобто до такого засобу інколи вдаються й суди. Ця практика не минула навіть кримінальне право. Прикладом судового коригування недоліків кримінального законодавства в умовах значної інфляції в 19901996 pp. стало масове застосування ст. 44 Кримінального кодексу про призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, по тих справах, відповідальність за які передбачалась у грошовому вимірі. Згідно з цією статтею вона могла застосовуватись судом, враховуючи виняткові обставини та особу винного, тобто була виключенням із правила, а не загальною нормою. Натомість

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>