ої дії (ст. 8). Згідно з цим принципом суд не може відмовити у прийнятті та розгляді позову або заяви громадянина про захист права чи свободи на тій підставі, що відсутній конкретизуючий конституцію акт чи немає нормативно встановленого порядку їх вирішення.
  Прослідкуємо це на прикладі відшкодування шкоди, заподіяної рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади та їх посадових і службових осіб. Оскільки в ст. 56 Конституції закріплене право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, то ця норма, в силу прямої дії, має застосовуватись судом безпосередньо, без обов'язкової наявності конкретизуючих актів.
  У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 1997 р. № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» зазначається, що суди «не вправі відмовити у судовому захисті прав та свобод людини і громадянина, у прийнятті скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб з підстав, не передбачених Конституцією чи законом»1.
  Прикладом подібного розвитку права є швейцарська практика, у правовій системі якої існує правило, за яким суддя не може відмовитися від розгляду справи про захист права лише на тій підставі, що немає відповідного закону. Згідно з частинами II і III ст. 1 Швейцарського цивільного кодексу, якщо закон не містить відповідного припису, суддя повинен вирішити цю справу на основі звичаєвого права, а якщо і воно відсутнє, то за правилом, яке він як законодавець встановив би. При цьому суддя має слідувати вченню і традиції2.
  С.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>