нанні з застосуванням фундаментальних правових принципів. Це стосується, зокрема, норми щодо випадків дострокового припинення повноважень народного депутата (ст. 81).
  В процесі проведення парламентської виборчої кампанії 1998 р. виявилася досить складна у теоретичному відношенні ситуація з тлумаченням Конституції. Згідно з Законом «Про вибори народних депутатів України» органами, які вирішують досудові спори про визнання виборів недійсними, були визнані окружні виборчі комісії та Центральна виборча комісія (положення Закону про те, що оскарження до суду неможливе без попереднього вирішення спору комісією було визнане неконституційним Конституційним Судом України рішенням від 26 лютого 1998 р. за № 1рп/98. — А. 3.). Таким чином, Центральна виборча комісія за результатами виборів зареєструвала та видала посвідчення всім народним депутатам, яких було обрано і обрання яких не було визнане самими комісіями незаконним. Ці депутати згодом склали присягу і тим самим набули депутатських повноважень. Але до
  
  
  
  144
  
  1091308
  
  145
  
  народних судів України з ряду багатомандатних виборчих округів надійшло чимало скарг на рішення окружних виборчих комісій щодо визнання повноважень народних депутатів, які перемогли на виборах. Такі скарги приймались народними судами на основі ст. 55 Конституції щодо захисту прав і свобод безпосередньо судом і відповідної постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. про те, що суд не може відмовити особі у прийнятті чи розгляді скарги з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.
  Через складність судової процедури і оскарження судових рішень суб'єктами виборчого процесу ці рішення стали вступати в силу набагато пізніше визнання повноважень народних депутатів України виборчими

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>