льні відносини. Залишається втішитись тим, що до законодавства не віднесені інструкції міністерств і відомств та локальні нормативні акти.
  Немає сумнівів у тому, що відновлення істинного розуміння поняття терміна «законодавство» сприяло б ліпшому розумінню природи нормативноправового регулювання, правової держави. Проте це питання відкладається на майбутнє.
  Умови і межі конкретизації положень Конституції в чинному законодавстві. У зв'язку з викладеним потребує уточнення питання щодо можливості конкретизації положень Конституції України в чинному законодавстві. Вихідним у цьому питанні є принцип, за яким Конституція регулює лише найбільш важливі питання організації влади. Конституція однозначно забороняє розширювальне тлумачення одних положень, кваліфіковано «мовчить» щодо можливості конкретизації інших своїх положень і залишається «байдужою» щодо третіх положень. Тому можливість конкретизації Конституції мас оцінюватись у кожному окремому випадку виходячи з комплексу умов: повноважень органів державної влади, принципу поділу влади, принципу верховенства права, наявності заборонних норм або наявності у Конституції так званих закритих переліків тощо. Зрозуміло, наприклад, що ст. 92 Конституції встановлює повний перелік питань, які регулюються виключно законом. Проте поза цим переліком відповідно до своїх повноважень здійснюється регулювання указами Президента і постановами Кабінету Міністрів, міністерствами і відомствами. В Конституції міститься ряд заборонних норм, які не дозволяють робити виключення з встановлюваних ними вимог, таких, скажімо, як неможливість для народних депутатів України мати інший представницький мандат чи бути на державній службі.
  Розширювальне тлумачення положень Конституції. Можливості розширювального тлумачення окремих норм Конституції мають аналізуватись

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>