язкової ідеології, від перетворення права на засіб реалізації цієї ідеологи. Конституція України визнала, що суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної, ідеологічної багатоманітності, що жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова (ст. 15).
  Існування в державі обов'язкової ідеології забирає у права життєдайні сили, ставить його на службу, а то й повністю підпорядковує інтересам держави чи партійним потребам. Первинними орієнтирами для права стають не моральні цінності, потреби суспільства та захисту прав Людини, ідеали свободи, справедливості, а ^необхідність реалізації державної політики чи політичної програми. Рішення влади у такому випадку не відображають усієї ідеологічної палітри, існуючої в суспільстві, і з часом втрачають правовий характер, перетворюються на засіб насилля. У зв'язку з цим жодна обов'язкова державна ідеологія не може бути «доброю» для суспільства. «Прогрес», досягнутий за допомогою такої ідеології, перетворюється на суттєві втрати в царині моралі, прав і свобод особи.
  Сказане не означає відсутності у права ідеологічної основи; воно означає лише, що ідеологія має завойовувати серця і розум не через надання їй державної сили, а через свою привабливість, потенційні можливості враховувати устремління, ідеологічні погляди якомога ширшого кола людей.
  Кожна держава потребує ідеологічного обгрунтування сутності влади, напрямів суспільного розвитку, вибору суспільних і особистісних цінностей, ідеологічної інтерпретації державної політики в різноманітних сферах суспільного життя. Особливої ваги ідеологічна мотивація набуває на етапі становлення і розвитку молодих держав. Прикладом є Україна, яка наполегливо шукає ідеологічні засади, здатні консолідувати націю, забезпечити імпульс розвитку суспільства.
  Протягом тривалого

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>