печувати формальну рівність людей (рівність перед законом), а також змістовну рівність у межах, у яких право взагалі здатне забезпечувати цю рівність («стартову» рівність можливостей людей, застерігати від дискримінації за тими чи іншими ознаками).
  Право за своєю суттю повинно поширюватись па всі однорідні суспільні відносини; не має бути осіб, які виводяться зпід дії права в силу посадового чи майнового становища. Воно не повинно надавати необгрунтованих переваг жодній з них; йому повинні підкорятися меншість і більшість, ті, хто приймає державні рішення, і ті, хто ці рішення виконує. Саме в такому розумінні права прихований найбільший потенціал, адже цс змушує право якомога повніше відображати інтереси суспільства, всіх його членів. Якщо право не виконує цієї функції, перестає бути універсальним регулятором, коли зпід його впливу виходить певна суспільна категорія (правляча чи економічна еліта, окремі меншини чи соціальні групи тощо), порушуються моральні засади суспільства, спотворюється сутність та призначення держави як політичної організації представлення і захисту загальних інтересів.
  Всезагальність права не означає його формальне застосування. В силу характеру права як глибоко моральної категорії воно повинно бути надзвичайно конкретизованим щодо кожної категорії суб'єктів права, враховувати їх соціальне становище, необхідність додаткового соціального та правового захисту. В праві відображаються найвищі моральні цінності суспільства, досягнуті стандарти свободи і справедливості, трансформується соціальне призначення держави, її соціальні наміри. Великі пласти права зорієнтовані на соціальне вирівнювання, підтримку людей, які потребують соціального захисту. Бідою права є те, що в періоди соціальної кризи і потрясінь воно не може ефективно справитись з цими завданнями, його

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>