ардозо), продовжує вивчати питання закону, правопорядку, правовідносин, функціонування права як соціологічні, а не юридичні явища. Право визначається як «живий порядок», а не система юридичних норм. Соціологічна юриспруденція взяла під сумнів «чисте вчення про право» Кельзена та його ідейних наступників, всю неокантіанську методологію, яка абсолютизувала закон, виправдовувала судову і адміністративну правотворчість1.
  Природноправове вчення, на розвиток якого активно вплинули такі філософськоправові течії, як екзистенціалізм (М. Хайдеггер, ^ Фехнер, Г. Котг), феноменологізм, неокантіанство (В. Науке, А, Оллеро), неотомізм (Й. Месснер), і на сьогодні має чимало послідовників на Заході. Воно наголошує на правах людини, ідеалах і цінностях суспільства, критикуючи існуючі норми законодавства з точки зору правових ідеалів.
  Спроби наблизити право до потреб суспільства в умовах ускладнення суспільних відносин спричинили розповсюдження раціоналістичних поглядів на право, посилення інструменталістського бачення права, його соціального змісту, що дозволяло б гнучко враховувати потреби і устремління суспільства, які динамічно змінюються2.
  Відновлення розколотої вісім десятиріч тому європейської єдності, утворення суверенних держав на терені колишнього Союзу РСР дає підстави для сподівань, що й у вітчизняній науці буде активізований пошук такого розуміння права, яке, базуючись на сучасних філософських доктринах, сприятиме посиленню його гуманістичного звучання, орієнтації на потреби суспільства, на захист прав особи, пошук шляхів побудови правової соціальної держави, в якій добре житиметься усім її громадянам.
  
  
  
  1 Про стан західної філософії див.: Рассел Б. Мудрость Запада: историческое исследование западной философии в связи с общественными и политическими обстоятельствами. М, 1998.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>