лись конституційним правом і не застосовувались на практиці.
  Киевские ведомости. 1998. 1 октября. С. 4.
  
  
  
  130
  
  131
  
  З приводу загальної оцінки принципу верховенства права справедливою є оцінка П. Рабиновича, який розглядає цей принцип як панування права у суспільстві, як його визначальну роль у відносинах j учасниками суспільного Лиття, у діяльності державних та недержавних організацій, соціальних спільнот, об'єднань. Він зазначає, що принцип верховенства права має самостійний характер лише у випадку, коли саме право інтерпретується як явище, що виникає та існує незалежно від держави, від діяльності її законодавчих та інших органів, ^азом з тим право як феномен недержавного походження, визначається П. Рабіиовичем як «можливості суб'єктів суспільного життя, які необхідні для їх існування і розвитку, об'єктивно зумовлюються досягнутим рівнем економіки та культури суспільства і мають бути загальними й рівними для всіх однойменних суб'єктів»1.
  Слід зазначити, що право, яке не може ототожнюватися з фактичною поведінкою людей, є лише формальним виразом такої рівності. В ньому відображається момент «знятості» з конкретних відносин, а потреба рівної міри отримує пояснення не через загальність і.рівність як побажання, а як момент необхідного унормування суспільством. Тільки за таких умов можливо розкрити складові права, яке набуде усіх необхідних ознак, що надають йому характеру специфічного регулятора суспіл ьни.х відносин.
  Справді, принцип верховенства права має сенс лише у разі, якщо право розглядається не просто як сукупність норм, встановлених дер / жавою, а як сукупність правил належного, правил поведінки (масштабу, міри), корпусу правил, які легітимовані суспільством, базуються на історично досягнутому рівні соціальної етики. Таке розуміння права не дає підстав для

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>