лише описувати явища суспільного життя, а не пояснювати їх (Е. Мах, Е. Майерсон та ін.). Цей підхід започаткований О. Контом, який прагнув позбутися гіпотетичного знання.
  У Британії продовжує панувати ідеалізм (Ф. Бредлі, Б. Кроче). У Франції та Німеччині активно розвиваються екзистенціалістські вчення. Побудований на зневірі у здатності раціоналізму обгрунтувати сенс людського життя за допомогою спостереження світу з зовнішнього боку, екзистенціалізм прагне це зробити з внутрішнього боку людського буття, використовуючи діалектику (К. Ясперс), метафізику (М. Хайдеггер), мотиви свободи (Ж. Сартр), віру в Бога (Г. Марсель). Позитивістські вчення у формі неопозитивізму знаходять вияв у логічному позитивізмі (Р. Карнап, Ф. Вейсман, М. Шлик) та його відгалуженнях, зокрема лінгвістичному аналізі (Л. Вітгенштейн), біхевіоризмі. В Американській філософії з кінця XIX століття переважає прагматизм (Д. Дьюї, А. Уайтхед).
  
  
  
  Правознавці активно сприймають новітні філософські моделі (аналітичну, екзистенціалістську тощо), що призводить до виникнення нових моделей праворозуміння, уточнення природи права, нової інтерпретації цілого ряду правових категорій. У результаті в правовій думці формуються нові теорії, поглиблюється обгрунтування вже існуючих.
  З використанням відповідних філософських доктрин розвиваються головні течії, правові школи: нормативна» соціологічна, природноправова.
  На базі позитивізму, модифікованого відповідно до нових умов, активно розвивається започатковане Г. Кельзеном неопозитивістське вчення (X. Харт, Г, Вільямс, К. Роде, Р. Ціппеліус), яке зорієнтоване на технікоюридичне, лінгвістичне, нормативне вивчення норм закону.
  На противагу неопозитивізму соціологічна юриспруденція, грунтуючись на феноменології (Е. Ерлїх, Г. Кантарович, Р. Паунд, К. Левеллін, Б. Кардозо),

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>