на свободу пересування, які випливають з системи прописки, у своїй більшості регулюються підзаконними актами.
  Система прописки суперечить і міжнародноправовим документам, зокрема, Європейській конвенції з прав людини. Ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції встановлено, що право на свободу пересування не підлягає ніяким обмеженням, за винятком тих, що запроваджуються згідно з
  'Права людини в Україні : Інформаційноаналітичний бюлетень українськоамериканського Бюро захисту прав людини. Вип. 20. С. 711.
  
  законом і необхідні у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки або запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі, прав і свобод інших людей. Лише в окремих районах зазначені права можуть підлягати обмеженням, що запроваджуються згідно з законом і виправдовуються у демократичному суспільстві державними інтересами. Практика Європейської комісії і Європейського суду в питанні обмеження свободи пересування виходить з обгрунтованості подібних обмежень, «нагальних суспільних потреб».
  Уточнення українського законодавства у сфері прописки, здійснене до ратифікації Європейської конвенції з прав людини з метою усунення його невідповідності зазначеній Конвенції, виглядає косметичним і не вирішує проблеми гарантування конституційних прав. Цілком очевидно, що існування інституту прописки на загальнодержавному рівні не відповідає ні вимозі локальних обмежень свободи пересування, ні встановленню таких обмежень лише законом. Слід погодитись з Р. Муді, який звертає увагу на значні суперечності у функціонуванні цього інституту в Україні, його негативний вплив на здійснення реформ, розвиток підприємництва, ринок житла і констатує, що система прописки залишається реліктом епохи радянського центрального планування1.
  У доповіді Держдепартаменту США про дотримання

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>