власності держави. Особлива увага у доповіді приділяється обмеженню свободи пересування в межах держави, зумовленому обов'язковою реєстрацією за місцем роботи і проживання, що ускладнює свободу пересування, оскільки доступ до певних соціальних послуг обмежується місцем прописки. Що стосується свободи пересувайня, то слід зазначити, що система прописки не відповідає Конституції України ні формально, ні за змістом, оскільки, суперечить ст. 24 щодо рівності конституційних прав і свобод та порушує можливість реалізації інших конституційних прав і свобод, а також не відповідає принципу законодавчого регулювання обмежень на свободу пересування.
  Незважаючи на позитивні зрушення у сфері прописки, які відбулися після того, як Верховною Радою України були прийняті зміни і доповнення до Кодексу законів України про працю (відміна вимоги про наявність обов'язкової прописки при укладенні трудового договору) та до Кодексу про адміністративні правопорушення (скасування покарання за невиконання вищезазначеної вимоги), система прописки залишається обмежуючим права людини чинником. Адже залишилися санкції за проживання без прописки (ст. 197 Кодексу про адміністративні правопорушення), за допущення проживання без прописки ,(ст. 199 цього Кодексу), за порушення правил прописки у прикордонних зонах (ст. 202 цього Кодексу) та за іпшГпорушення, пов'язані з пропискою громадян, а реалізація великої кількості соціальноекономічних прав (прав на'житло, на медичне обслуговування тощо) здійснюється з урахуванням проживання громадян на певній території, що визначається тією ж пропискою.
  Що стосується формальної суперечності інституту прописки Конституції, то така суперечність вбачається у тому, що згідно зі ст. 33 Конституції України обмеження на свободу пересування повинні встановлюватися законом, а обмеження

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>