ого законодавства, а не на реальну практику в сфері прав людини. Про це свідчить також доповідь Українського центру прав людини про стан з правами людини в Україні у 1994 р., в якій зазначалось, що «існує розрив між визнаними міжнародними стандартами та реальним внутрішнім правопорядком. Вступ України до Ради Європи на засадах повноправного членства і приєднання до Європейської конвенції з прав людини вимагатимуть подальшого приведення внутрішньої правової системи України до європейської системи конвенційних норм і стандартів захисту прав людини»1. У той самий час, ця доповідь, на відміну від попередніх, давала більш реальну картину про права людини в Україні.
  З кожним роком незалежності України ситуація у сфері дотримання прав і свобод змінюється. З прийняттям нової Конституції України в 1996 р. з'явилася можливість оцінки дотримання прав і свобод людини з точки зору базового документа, в якому права і свободи людини регулюються на рівні загальновизнаних стандартів.
  Після прийняття Конституції, тобто після 28 червня 1996 р. опубліковано небагато робіт, в яких досліджується рівень дотримання прав і свобод в Україні. Це зумовлено як нетривалим періодом, що минув після цієї події, так і складністю предмета дослідження.
  Заслуговує на увагу доповідь Держдепартаменту США про дотримання прав людини в Україні у 1996 p., яку підготувало Бюро з питань демократії, прав людини та праці2. Ця доповідь містить розгорнутий аналіз стану дотримання прав людини в Україні. В ній увага, насамперед, звертається на дотримання права на недоторканність особи. На думку Бюро, неспроможність влади зупинити економічний занепад, зростання організованої злочинності та насильницьких злочинів призводить до тяжких наслідків, коли політики стають жертвами злочинних дій (вбивств чи викрадень) з боку організованих

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>