існе врегулювання спору досягти не вдасться, вона встановлювала факт правопорушення і могла передати доповідь Кабінету Міністрів Ради Європи і відповідному уряду1 або передати справу до Європейського суду2. Протоколом № 9 до Європейської конвенції, прийнятим 6 листопада 1990 p., було передбачено, що приватні особи мають право звертатися до Європейського суду безпосередньо у справах, визнаних Комісією допущеними до розгляду (після вступу в силу Протоколу № 11 Протокол № 9 був скасований. — А. 3.). Яктцо справа до Європейського суду не передавалась, Кабінет Міністрів приймав остаточне рішення щодо порушення Конвенції. Його рішення були обов'язковими для національних урядів. Могло бути прийняте рішення про передачу в тримісячний строк справи до Європейського суду, як судового органу Ради Європи. Європейський суд, заснований відповідно до Європейської конвенції з прав людини, слугував судом останньої інстанції, виносячи рішення з питань дотримання країнами — членами Ради Європи своїх обов'язків по Конвенції.
  Кабінет Міністрів Ради Європи 20 квітня 1994 р. прийняв Протокол №11, який був відкритий для підписання 11 травня 1994 р. і вступив в силу 1 листопада 1998 р.3
  На основі цього протоколу відбулась реформа механізму розгляду скарг громадян країн — учасниць Конвенції (до 1 листопада 1998 р. діяли як Комісія з прав людини, так і Європейський суд з попередніми компетенціями).
  На основі Протоколу № 11 запроваджений постійно діючий Суд. Створення єдиного постійно діючого Суду і надання громадянам та неурядовим організаціям країн — учасниць Конвенції права безпосереднього звернення до суду — основна новація у реформуванні європейських інституцій захисту прав людини й громадянина. Крім того, на основі цього Протоколу спрощений порядок звернення приватних осіб до Суду, Кабінету Міністрів

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>