увалось як вигадка буржуазної юридичної науки для обману трудящих.
  Ідея правової держави пройшла складний і тривалий шлях. Ще в античні часи розуміли, що лише право може дати владі міру, обмежити її в інтересах народу (Арістотель). Платон прорікав швидку загибель державі, в якій закон не має сили і перебуває під чиєюсь владою. Після розпаду Римської імперії тривалий час політикоправове вчення не розвивалось (його пожвавлення спостерігається лише у ХІХІІ століттях), однак поширення в Європі римського права і римських традицій призводить до зміцнення підвалин державності, розуміння закону як волі народу, а відтак і визнання певної зв'язаності верховної влади цим законом.
  У ХІІХІП століттях формується середньовічний конституціоналізм у формі парламентських органів, які ототожнюються скоріше з судом, ніж з парламентом. Звідси беруть витоки представницька влада і законодавчі збори. В подальшому ідея обмеження правителя законом і справедливістю знаходить розвиток у працях багатьох вчених, однак з відчутним впливом абсрлютистських тенденцій у політичній науці (пов'язаних з формуванням абсолютних монархій у Європі на зламі XVI століття), а також боротьби між світською і церковною владою. Відповідальність правителя зводиться переважно до відповідальності лише перед Богом і природою.
  Ідеї середньовіччя, одначе, стали фундаментом, на якому зросло систематичне вчення про правову державу. До ключових віх у розвитку політичної науки варто віднести обгрунтування світського характеру держави, державного суверенітету та верховної влади (Марсілій Падуанський, Н. Макіавеллі, Ж. Боден, Т. Гоббс, Ш. Монтеск'є та ін.).
  Епоха Реформації у Франції у XIV XVI століттях викликала до життя ідею обмеження суверенітету влади короля владою народу та відповідальністю перед народом і парламентом (Ф. Готман, Т.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>