|
ш погляд, укладачі доповіді зробили наголос саме на розгляді змін законодавства, а не на практиці його дотримання і реальному рівні захищеності прав і свобод громадян. — А. 3.), у доповіді зазначалося, що в країні спостерігається тенденція до самоусунення держави від соціальнозабезпечувальних функцій щодо найбільш соціально незахищених верств населення, існують певні соціальноекономічні, культурні та психологічні передумови для окремих фактів дискримінації за етнічною, майновою, релігійною, мовною або статевою ознаками. Оскільки реальне становище з дотриманням прав людини багато в чому визначається освіченістю, культурністю, ступенем розвиненості самоповаги та самосвідомості громадян, обізнаністю їх з юридичними правами, їх інтелектуальнопсихологічною готовністю ці права мати, реалізувати та захищати, то в українському суспільстві цей потенціал ще недостатній, у зв'язку з чим попит на прогресивні норми у сфері прав і свобод людини з боку суспільства незначний.
Непослідовність у проведенні економічних реформ, які призвели до поляризації економічного становища різних верств населення, деформує принцип рівності прав, визнаних у Міжнародному пакті. З точки зору реального забезпечення окремих прав і свобод, слід зазначити, що було спрощено реалізацію права громадян на вільний вибір місця занять (прийняття на роботу з 1991 р. не обумовлюється наявністю прописки, поданням відомостей про партійність, національність). Але ця норма щодо прописки не діє, а інститут прописки донині не скасований. Що стосується права на свободу та особисту недоторкан
1 Україна приєдналась до цього Пакту, як і до Міжнародного пакту про громадян
ські і політичні права, 19 жовтня 1973 р.
2 Україною ця Конвенція підписана 21 лютого 1990 р. і ратифікована Верховною
Радою Української РСР 27 лютого 1991 р. (див.:
|