себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (ст. 32 Конституції), правом на збирання інформації (ст. 34 Конституції) створює підґрунтя для більшої «прозорості» влади та контролю за нею, тобто є фактором утримування цієї влади від неправомірних дій.
  Важливою конституційнонравовою гарантією від всесилля влади, що забезпечує здатність прав і свобод людини стримувати і обмежувати владу, є конституційно гарантоване право кожної особи оскаржити рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, їх посадових та службових осіб (ст. 55 Конституції).
  Зазначене право випливає з наявності у людини фундаментальних прав на формування держави та ЇЇ органів (право на участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевому референдумах, право обирати та бути обраною до органів державної влади — ст. 38 Конституції), на контроль та стримуючий впливгна органи державної влади, їх посадових та службових осіб. Реальність здійснення цього права є лакмусовим папірцем правової держави. Якщо подібне право лише декларується, це свідчить не просто про відсутність демократичних форм впливу на державну владу з боку людини. Це є свідченням неправового характеру самої держави, яка позбавляє громадянина права на відновлення порушених прав, контроль за діями органів державної влади, їх посадових та службових осіб.
  Інститут оскарження рішень, дій або бездіяльності державних органів, посадових чи службових осіб у сфері управлінської діяльності запроваджений у 1988 р. Він передбачає можливість оскарження будьяких рішень (колективних чи одноособових), дій чи бездіяльності, актів нормативного та індивідуального характеру, якщо ними порушуються права та свободи людини й громадянина, створюються перепони для реалізації конституційних прав і свобод, якщо на громадянина покладаються

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>