вати права і свободи людини й громадянина за допомогою законів, в силу найвищого представницького характеру останнього, не суперечить демократичним засадам державності та принципам правової держави, надає процедурі визначення прав і свобод людини й громадянина високий рівень соціальної і політичної обгрунтованості таких обмежень.
  Конституція України, проголошуючи рівність конституційних прав і свобод як норму і найбільш сильну ідею (ст. 24), прагне досягнення такої рівності через низку правових засобів вирівнювання прав і свобод громадян і робить відступ від такої рівності у визначених нею випадках.
  Конституція прагне забезпечити рівність прав чоловіка і жінки шляхом надання жінкам рівних можливостей у громадськополітичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, в тому числі наданням оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
  Визнання обмеженості держави правами та свободами людини неминуче тягне за собою потребу в наявності певної сукупності^ суб'єктивних прав, необхідність існування правових механізмів та ін ¦ ституцій, які давали б можливість людині захистити свої права перед Оержавою, її органами та посадовими і службовими особами, пред'явити х правові вимоги до держави з метою примусити її слідувати Конститу 1 ції та законам. Відсутність таких прав, механізмів та інституцій або неможливість їх реалізації в реальній правозастосовчій практиці свідчать про декларативність принципу прав і свобод людини, якщо він навіть і проголошується

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>