я 1997 р.2, ми дійшли висновку, що вони практично співпадають, хоча в окремих випадках Конвенція докладніше визначає можливі випадки обмеження законом прав і свобод людини й громадянина. Це стосується гарантованих Конституцією права на життя (ст. 27), права на страйк (ст. 44) та деяких інших прав.
  На нашу думку, мотивом для закріплення у ст. 64 Конституції України положення про неможливість обмеження будьяких прав законом стало побоювання, що у майбутньому може бути сформований такий парламент, який допустить необгрунтовану заборону громадянських прав3 і, як уявлялось, в цьому відношенні жорстка Конституція давала більше гарантій для непорушності цих прав. Але слід пам'ятати, що будьяка конкретизація права в законі є обмеженням цього права. Забороняючи можливість обмеження прав законом, Конституція України тим самим позбавляє законодавця можливості здійснювати реальне регулювання прав і свобод людини й громадянина (як і у випадку з частиною 3 ст. 22), яке належить парламенту за тією ж Конституцією. Верховна Рада України, згідно з п. 1 ст. 92 Конституції, виключно законом визначає права і свободи людини та громадянина, основні обов'язки громадянина.
  Зрозуміло, що без конкретизації конституційних положень в законах і, отже, по суті, без своєрідного обмеження, законодавча діяльність у сфері прав людини неможлива. К. Хессе зазначає, що для того, щоб більшість основних прав стали насправді діючими, потрібно провести правове врегулювання умов і сфер життя, які повинні ними гарантува
  1 Відомості Верховної Ради Української РСР. 1991. № 20. Ст. 249.
  2 Відомості Верховної Ради України. 1997. JNfe 40. Ст. 263.
  3 П'ята сесія Верховної Ради України : Бюлетень. 1996. № 105. С. 3435.
  
  тися, тобто обмежити їх1. У зв'язку з цим у багатьох країнах світу надання парламенту можливості

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>