нам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Випадки можливих обмежень передбачені і щодо інших прав людини, зокрема, права на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), права на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32), права на свободу світогляду і віросповідання
  
  
  
  112
  
  8 _ 91308
  
  113
  
  (ст. 35), права на мирні збори (ст. 39) тощо. Це, в цілому, прогресивний крок, оскільки обмежується й сам парламент на невиправдане вторгнення в права людини і громадянина за допомогою закону. Щоб таке втручання не було необхідним, потрібно було повністю вказати всі можливі випадки обмеження конкретних прав законом. Чи відповідає Конституція України такій вимозі? На наш погляд, майже повною мірою, хоча окремі неясності залишаються. Наведемо конкретний приклад. За ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Чи дає підстави ця норма Конституції відмовляти громадянину у набутті права власності на особливо небезпечні об'єкти — зброю, вибухівку тощо, або вилучати з цивільного обороту окремі види майна, як це допускає ст. 13 Закону України «Про власність»1. Цілком очевидно, що встановлення законом винятків з конституційного права громадянина на приватну власність не сприймається як протиправне, хоча ст. 41 Конституції регулює лише порядок набуття права власності, а матеріальне право громадян не обмежує.
  Порівнюючи можливі випадки обмеження прав і свобод людини, зазначені в Конституції, і ті} що містяться в Європейській Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 1950 p., ратифікованої Україною 17

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>