итуції України, причому пропонувалось не лише відокремити позитивні права від економічних свобод, тлумачити їх як наміри, а й пов'язувати їх реалізацію зі станом економіки) здатне в конкретноісторичних умовах дискредитувати соціальний характер держави, проголошений Конституцією України (ст. 1), оскільки рівень соціальних очікувань з боку громадян надзвичайно високий.
  Більшість позитивних прав сформульована таким чином, що містить певний набір юридичних засобів реалізації, в тому числі судовий захист. Такі елементи права на працю, як вільне обрання праці, заборона використання примусової праці, право на альтернативну (невійськову) службу, захист від незаконного звільнення та деякі інші мають юридичний характер і можуть бути реалізовані у відповідних юридичних формах та за допомогою юридичних важелів. Але найбільш сутнісні, серцевинні елементи позитивних прав не мають таких засобів реалізації. їх реалізація залежить не від застосування юридичних механізмів і не від суб'єктивних бажань, а від рівня економічного розвитку суспільства, наявності відповідних матеріальних благ/Держава неспроможна сьогодні забезпечити житлом всіх своїх громадян, які цього потребують, здійснити їх належний соціальний захист, як цього вимагає Конституція, гарантувати продекларовані права на охорону здоров'я, безпечне життя і довкілля та інші права. Відповідальність держави набуває у такому випадку не юридичного, а політичного характеру, оскільки лежить у площині отримання владою та її носіями політичної довіри. Так, громадяни не спроможні вирішити питання захисту їх соціальноекономічних прав і свобод через звернення до суду і відповідні судові рішення, оскільки відсутні економічні умови реалізації таких прав. Право на заробітну плату не може бути ефективно захищене судом з огляду на відсутність у підприємств

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>