ля усвідомлення меж втручання держави у суспільне життя, правовою домінантою при визнанні права народу визначати конституційний лад в країні, при визначенні завдань держави
  Див.: Конституція незалежної України. С. 210, 280.
  
  у сфері захисту етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності корінних народів і національних меншин, при визначенні обов'язків держави перед людиною і перед суспільством щодо захисту суб'єктів права власнфсті, свободи політичної діяльності, особистої недоторканності, честі та гідності людини, гарантованості усіх інших прав і свобод людини і громадянина.
  Зрозуміло, що принцип зв'язаності держави правами і свободами людини й громадянина, їх інтересами не може абсолютизуватись, спрощуватись або розглядатись у відриві від інших принципів. Він передбачає як можливість для особи будьякими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, необхідність якомога повного законодавчого врегулювання прав і свобод людини з тим, щоб усі важливі сфери прояву людини у суспільстві були врегульовані, так і потребу його розгляду у нерозривному зв'язку з вимогою незавдання шкоди правам інших осіб, необхідністю утримання від неправомірних дій, можливістю обмеження прав і свобод людини у визначених Конституцією межах.
  Конституція України, визнаючи зв'язаність держави правами та свободами людини і громадянина, розкриває її конкретний зміст, який знаходить свій вираз у тому, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. У держави виникає обов'язок не лише дотримуватись (не порушувати) прав і свобод людини і громадянина, а й утверджувати та забезпечувати їх (частина 2 ст. 3). З нього випливає також спектр конституційних контрольних механізмів захисту прав і свобод людини,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>