яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Тобто в основу правового порядку покладено мінімізовані, з точки зору суспільства, вимоги до поведінки особи. Ця поведінка, прояв людини у суспільстві визначаються лише законом, що є переконливою гарантією від необгрунтованого втручання у діяльність особи.
  Нове бачення ролі прав і свобод людини в діяльності держави грунтується на якісно новому баченні суті держави як публічноправового союзу народу, угоди щодо мети і завдань держави, її призначення. Проект нової Конституції України в редакції від 27.05.93 і від 26.10.93 містив дуже прогресивні положення про співвідношення громадянського суспільства і держави1. В ст. 64 цього проекту зазначалось, що держава підпорядковується служінню громадянському суспільству і спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних можливостей для всіх. Правове регулювання при цьому мало бути спрямованим на забезпечення інтересів людини. В цьому розділі докладно визначалися завдання держави у сфері захисту власності, підприємництва, екологічної безпеки, сім'ї, освіти, науки і культури, свободи інформації тощо. В силу того, що у подальшому автори проекту Конституції відмовились від розділу про співвідношення громадянського суспільства і держави, оскільки він не повною мірою відповідав предмету конституційного регулювання, був, по суті, намірами держави в соціальній сфері, які не мали необхідних механізмів правового захисту і правового забезпечення, ці положення 6улихвтрачені. Разом з тим слід зазначити, що загальна ідеологія саме такого співвідношення держави, суспільства і прав людини була збережена в остаточному тексті Конституції.
  Принцип зв'язаності держави правами і свободами людини і громадянина, їх інтересами пронизує всю політикоправову надбудову держави. Він є критерієм для

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>