Особливу увагу вчені приділяють вивченню закону, який визнають вищою, переважного формою права.
  Таким чином, історичне вчення про право було суттєво модифіковане. На зміну поглядам на право як загальну волю, як явище, що непомітно розвивається у надрах народного духу, приходить раціоналістичне вчення Р. Ієрінга і його послідовників, які вважають боротьбу інтересів фактором формування права, визнають еволюційний характер права, тобто поступовість його історичного розвитку.
  Утилітарноеволюційна теорія у період відносної стабілізації суспільнополітичного життя європейських народів у другій половині XIX сторіччя була ідеальним фундаментом для укріплення буржуазних монархій та існуючих порядків, освячувала їх, проте залишала місце і для певної реформаторської діяльності, особливо у сфері вдосконалення правопорядку. Розширилось розуміння правового минулого, існуючого права, був пояснений причинний зв'язок правових явищ і виведена послідовна картина зміни правових інститутів, поєдналося теоретичне і практичне осмислення правового буття, зародилась юридична соціологія (спочатку у формі гіорівняльноетнографічного методу).
  Світоглядна основа правових вчень у кінці XIX XX столітті. Історична школа і раціоналістичне вчення про право підготували багатий грунт для правових теорій, що розвиваються наприкінці XIX — початку XX століття, у тому числі для марксистської теорії. З історичним розпитком зростала і сьідомість народів, зазнавали змін уявлення про право. Посилення класової боротьби в останній чверті XIX сторіччя з новою силою відроджує ідею природного права. Це зумовлюється незадовільним охопленням питань соціального життя позитивним правом, його нездатністю визначити шлях розвитку права і перетворення правового життя у відповідності із соціальними ідеалами і устремліннями людей.
  Ідея

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>