повідно позначилося на понятійному апараті цієї теорії, згідно з якою поняття «правове» І «юридичне» ототожнювались.
  Увага до юридичних форм діяльності знайшла свій вираз у теорії юридичного процесу, основоположником якої в радянській юридичній науці став професор В. Горшеньов2. Традиційне уявлення про цей процес як виключно юрисдикційний було піддане критиці і обґрунтовувалось розуміння юридичного процесу як комплексної системи, що інтегрує процедури усіх правових форм діяльності: як традиційних (у кримінальному, цивільному, арбітражному процесах тощо), так і нетрадиційних (пов'язаних з будьякою юридичною діяльністю)3.
  В основі цієї теорії було уявлення про те, що правові форми діяльності — це організаційноуправлінські форми діяльності, які пов'язані з розглядом юридичної справи (правопорушення, спору про право, скарги тощо) і мають спільні ознаки:
  проявляються у здійсненні операцій з нормами права у зв'язку з вирішенням певних юридичних справ;
  1 Фундаментальные проблемы концепции формирования советского правового го
  сударства /Г. А. Борисов, В. Л. Мусияка, И. В. Бенедик, В. М. Горшенев. X., І990. ч
  С. 119.
  2 У Харківському юридичному інституті сформувалась відповідна школа, яку ре
  презентували І. В. Бенедик, В. Г. Крупін, С. М. Олєйніков, І. М. Погрібний, І. Б. Шахов
  та інші науковці.
  3 Фундаментальные проблемы концепции формирования советского правового го
  сударства. С. 121125.
  
  
  
  102
  
  103
  
  здійснюються виключно уповноваженими на таку діяльність органами держави, посадовими особами на користь заінтересованих суб'єктів права;
  закріплюються у правових актах — офіційних документах;
  регулюються процедурнопроцесуальними нормами;
  забезпечуються відповідними способами і прийомами юридичної техніки.
  Ці властивості не визнані властивостями виключно класичних

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>