обі за мету; право є лише засіб, а мета його — організація, підтримання і збереження суспільства. Право, не підкріплене силою, є фантомом, оскільки тільки влада, що здійснює норми права, робить право тим, чим воно й повинно бути. Суспільство потребує встановлення і підтримання певного порядку. Розрізнених сил окремих осіб для цього недостатньо; люди об'єднуються у союзи, що мають приватний характер, але й цього замало — потрібна міцна вища влада, а саме — державна влада1. Держава і право, таким чином, є нічим іншим, як соціальною організацією при
  1 Иеринг Р. Цель в праве. СПб., 1881. С, 216 228.
  
  мусу1, держава й суспільство — носієм дисциплінованої примусової влади; дисципліна примусу є право. Іншими словами, держава є суспільство, яке примушує2.
  Вперше Ієрінг впроваджує поняття мети в праві, обґрунтовує висновок про визнання боротьби інтересів рушійною силою правотворчості, визначає законодавство як форму свідомої правотворчості3.
  Заперечуючи усяке інше право, крім позитивного (тобто такого, що створене законодавцем, державою), Ієрінг наполягає на конкретноісторичному характері права, його обумовленості матеріальними або егоїстичними інтересами людей, умовами їхнього життя, а також силою державної влади4. У той же час він не відмовляється від ідеї справедливості та моральності у праві, більше того, досягнення матеріальної справедливості визнає вищою метою права5.
  На базі Ієрінгівського вчення про право, філософії позитивізму, започаткованої О. Контом, зростає юридичний позитивізм, позитивне вчення про право, яке відкидає природноправове вчення і визначає своїм завданням вивчення єдино існуючого права — права позитивного. Це вчення рішуче змінило уявлення про позитивне право як таке, що довільно твориться законодавцем, і визнало його як право, вироблене самою історією.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>