ством на певному рівні політичної і правової культури», не може бути для суспільства такою, якої суспільство заслуговує1. І теоретично, і практично конституція може бути неправовою, фіктивною, такою, що не відповідає народному волевиявленню, суспільним уявленням про належний правопорядок, нехай навіть вона й закріплюватиме нав'язані суспільству відносини, відносини насильства, несправедливості, які більшістю суспільства не сприйматимуться як правові. Конституція лише прикриватиме демократичними лозунгами насильство і несправедливість, не зважаючи па суспільну мораль. Таким прикладом може слугувати сталінська Конституція 1936 p., що містила досить розгалужений і досконалий перелік прав і свобод громадян, які не могли бути реалізовані через антидемократичну, антиправову, репресивну сутність державної влади, а сама державна влада не була легітимована жодним відомим конституційноправовій науці та практиці способом.
  Які ж конкретні прояви обмежуючої функції конституції? Ю. Тодика зазначає, що обмежувальна роль конституції полягає «насамперед в тому, що ЇЇ норми виконують обмежувальну роль щодо безпідставного втручання держави в життя людини і суспільства, у функціонування громадських об'єднань, у тому числі політичних партій», а також в тому, що вона повинна обмежити парламент у законотворчій діяльності, органи державної влади в цілому, їх посадових осіб2.
  Погоджуючись з Ю. Тодикою, необхідно зазначити, що, поперше, обмеження державної влади здійснюється не лише на основі правових норм; подруге, конституція посилається не лише на право, визначаючи засади державності, умови її функціонування; потретє, саме в конституції містяться вихідні правові чинники і принципи, на основі яких відбувається правове обмеження держави.
  Справді, обмеження державної влади не меншою мірою, ніж за рахунок

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>