нової Української держави, конституційного устрою і конституційного закону.
  
  Конституція України містить ряд універсальних демократичних ознак і процедур, які позначають рівень сучасного державотворення і сучасної демократії. Вона, зокрема, визнає суверенітет і демократичний устрій української держави, проголошує природний характер прав і свобод людини, рівність перед законом (ст. З, 24), запроваджує вільні вибори органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 71, 76), встановлює принцип демократичного контролю за діяльністю органів державної влади (ст. 40, 50, 57) та ін.
  Опис в Конституції форми держави, порядку здійснення влади, механізмів захисту прав людини, функціонування органів державної влади не є, звичайно, повним і завершеним. Конституція і не може вичерпно регулювати усі владні відносини. Конституція України слідує за традиційним розумінням рівня конкретизації її положень. Адже як схематичність, так і надмірна їх конкретизація недоречні. При схематичності (через недостатню врегульованість конституційноправових відносин) виникає спокуса довільного заповнення конституційного вакууму, що може призвести до дестабілізації влади. Функціонування такої Конституції має спиратись на сталі традиції конституціоналізму, стабільне законодавство, забезпечуватися серйозним конституційним контролем. При надмірній деталізації положень можливе порушення принципу стабільності конституції. Ця ймовірність дуже висока в умовах формування держави, реформування суспільних відносин, умовах, характерних для сьогоднішньої України.
  Зважаючи на гостру політичну боротьбу навколо положень проекту нової Конституції України, не могло бути й мови про те, щоб в деталях на рівні Конституції врегулювати всі владні відносини чи одномоментно погодити на рівні парламенту необхідний набір

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>