жаві і державній владі призвело до висновку щодо практичного верховенства позитивного права і повного безсилля права природного. Відтоді природне право стає не безпосереднім регулятором поведінки людини, а еталоном, критерієм, вищою моральною метою.
  Зазначимо, що незважаючи на недоліки природноправової доктрини, вона в усі часи була рушійною силою перетворень і революцій: коли відживали історичні форми права, за допомогою природного права обґрунтовувався повий суспільний порядок. Під гаслами природного права тривали північноамериканські визвольні війни, французькі революції, знищувалось рабстйо і зруйновувався кріпосний лад. Проте ним послуговувались і для захисту абсолютизму, примусового впровадження казарменого соціалізму і комунізму. Через хибне розуміння сутності людини і потреб людства руйнувалися цивілізації і встановлювалася жорстока тиранія, плюндрувалися здобутки людського розуму і людських рук.
  
  
  
  1 Палиенко Н, И. Учение о существе права и правовой связанности государства.
  X., 1908. С. 32.
  2 Давид Р. Основные правовые системы современности. М., 1988. С.55 57.
  
  1 Див.: Кант И, Метафизика нравов : В 6 т.
  2 Там само. С 139.
  3 Там само. С. 143.
  
  М., 1965. Т. 4, ч. 2. С 140.
  
  Паралельно з природноправовими ідеями, майже з древності (згадаймо софістів з їх практикою абсолютної справедливості та відносності правди і неправди) існує та набуває сили історичний погляд на право, розквіт якого припадає на XIX століття. Саме він на довгий період витісняє із науки ідеї абсолютного природного права (щоправда, відбулось це досить поступово).
  Філософською основою історичного вчення про право є вчення Й. Гердера, Ф. Шеллінга, Г. Гегеля про прогресивний процес історичного розвитку. Саме народна свідомість, народне переконання є джерелом права. Вони визначають

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>