практики — з іншого, сприяли розумінню права, яке не збігалося з фактично існуючими нормами, а було творінням людського розуму.
  
  Правом, що відповідало б вимогам саме людського розуму, було визнане римське право. Воно було перероблене, оновлене, систематизоване і у такому вигляді сприйняте як «писаний розум» в Італії та Німеччині, Франції та Іспанії, Португалії, швейцарських кантонах, у Скандинавських країнах та ін. Тобто відродження ідеї природного права значною мірою залежало від способу створення «нового» позитивного права, а також впливу на цей процес університетів як осередків правової науки.
  Найвище втілення ідея раціоналізму знайшла у вченні І. Канта. Загальний правовий закон, за Кантом, проголошує: вчиняй так, щоб ВІЛЬНИЙ прояв твоєї сваволі сполучався б зі свободою кожного, згідно із загальним законом1. Відповідно й право виводиться не з об'єктивної природи речей та відносин, а із законів розуму, виражених у волі. Основою права визнається автономна воля, а природне право, що належить людині з огляду саме на її людяність, — свободою (тобто здатністю хотіти і діяти згідно з розумом), суміщеною за цим загальним законом зі свободою інших людей. А оскільки право передбачає зовнішнє користування свободою (внутрішнє залишається у віданні моралі2), то гарантованість такого користування Кант вбачає у державному примусі. Держава стає зовнішньою силою щодо права, санкціонуючи у позитивному праві норми чистого розуму (крім природного і позитивного права Кант розрізняє ще й правову категорію справедливості як соціального домагання, не забезпеченого державним примусом3). Природне право виступає моральною основою позитивного права і його кінцевою метою (ідеальною моделлю). Спроба Канта поєднати природне право з позитивним виявилася невдалою. Визнання ним неможливості будьякого опору

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>