зробити висновок, що антидемократичні режими, в яку б тогу не вбиралися, грунтуються не на згоді їх громадян, правді і справедливості загалу, а на свавіллі, примусі і страхові. Такі держави не скеровуються й правом, тому що без справедливості, як стверджував Платон, немає й права. Лише у таких державах, в яких народ у різноманітних формах (через угоди, фактичне визнання народного суверенітету чи конституції) впливав на формування державної влади, зміст законів держави, тобто визначав закони свого співжиття, можливе існування права як правил співжиття, що визнаються (легітимуються) народом, а тому грунтуються на справедливості і правді цього народу, його етичних підвалинах.
  Подібно К. Гельвецію, який усі форми правління поділяв з точки зору відповідності загальному інтересу на хороші і погані1, можна сказати, що право як вираз загальної волі громадян держави існує лише в тих суспільствах, які скеровуються думкою більшості своїх членів, як і державні настанови є відображенням загального інтересу, сприймаються і схвалюються суспільством. Неважко дійти висновку, що демократичним є такий державний устрій, де народ визнається суб'єктом політичних відносин, державної влади.
  Сучасна цивілізація, здається, безповоротно стає на шлях сповідування принципів лібералізму і демократії. Сучасна демократія може бути визначеною не тільки як самоврядування людей, але і як врядування, яке відповідає уявленням та бажанням людей. її основним принципом є правління більшості, однак у нинішніх умовах розуміння демократії орієнтується на її первинне тлумачення як типу влади, що здійснюється із залученням усіх, кого стосується вирішуване питання (ідея консенсусу) через безпосередню участь або через своїх представників (ідея народного представництва). Ідея демократії, з невеликими відмінностями, обов'язково

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>