вляло2.
  Єдиною межею за умов самодержавства, коли в особі государя об'єднувались законодавча і виконавча влади та вся державна сила, залишались «розумові кордони» (М. Сперанський).
  Такі позаправові обмеження, як розум і мораль, традиції і совість тощо існували завжди, однак їх використання не було жорстко детермінованим, залежало від численних факторів, не тягло за собою неминучої юридичної відповідальності. На підтвердження згадаємо слова Катерини II, адресовані її статссекретарю Попову: «Ти знаєш, з якою обережністю я вчиняю при виданні моїх узаконень. Я розбираю обставини, вивідую думки просвіченої частини і по них визначаю, яке діяння мій указ повинен спричинити. Коли ж наперед впевнена у загальному схваленні, тоді випускаю моє веління і маю задоволення бачити те, що ти називаєш сліпим підкоренням, — і ось основа влади необмеженої. Але будь певний, що сліпо не коряться, коли наказ мій не пристосовувано до звичаїв або коли б я слідувала самій моїй волі, не міркуючи про наслідки»3.
  Лише із скасуванням кріпосного права, визнанням політичних прав, у тому числі виборчих, розпочався процес створення представницьких органів, формування нової судової системи, поступового відступу самодержавства і все більш широкої участі народу в управлінні справами держави, запровадження справжніх важелів контролю за владою.
  Сучасна держава як публічноправовий союз народу і право як основа цього союзу. В сучасній літературі наводяться різноманітні класифікації держав. В основі цієї різноманітності — залежність і від впливів на процес прийняття рішень, і від такого найважливішого чинника, яким є політичний режим.
  Зокрема, М. Манн зазначає, що на Заході виділяють три групи теорій держави: класові, плюралістські та елітаристські. Більшість класових теорій є марксистськими; за ними держава обслуговує

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>