она ніколи не була наповнена певним змістом. І якщо в Англії ця концепція наповнювалась конкретним значенням сутички між короною та судами звичаєвого права, а Локк відводив їй допоміжне місце у теорії парламентського пріоритету, то Монтеск'є звів розмежування влади до системи правових стримувань та врівноважувань між різними частинами тієї чи іншої конституції4.
  Найбільш всебічно теорію народного суверенітету обгрунтував Ж. Ж. Руссо. Відштовхуючись від уявлення про людину як громадянина, який є основоположною моральною категорією, він стверджує, що громада є головним моральним чинником, що формує громадянина. Спільні надбання (мова, спільний інтерес і добробут) є причиною створення держави. «Якщо Держава, або Громадянська община,— пише Руссо, — це не що інше, як умовна особа, життя якої полягає в союзі її членів, та якщо найважливішою її турботою є турбота про самозбереження, то їй потрібна сила загальна й спонукальна, щоб рухати та керувати кожною частиною найзручнішим для цілого способом. Подібно до того, як природа наділяє кожну людину необмеженою владою над всіма частинами його тіла, суспільний договір дає Політичному організмові необмежену владу над всіма його членами, і ось ця влада, що спрямовується загальною волею, має ... ім'я суверенітету»5. У чому ж полягає природа цього акта і де межі верховної влади? На це питання Руссо відповідає так: «Це не угода вищого з нижчим, але угода Цілого з кожним з його членів; угода законна, оскільки вона має своєю основою Суспільний договір; справедлива, оскільки вона загальна для всіх;
  
  
  
  1 Антология мировой политической мысли. Т. 1. С. 321.
  2 Там само. С. 321.
  :і Там само. Т. 1. С. 253. 4 Там само. Т. 1. С. 280.
  
  1 Себайн Д, Торсон Т. Історія політичної думки. С. 435.
  2 Антология мировой политической мысли. Т. 1. С,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>