авопорушення, полягає в примусовій безоп¬латній передачі цього предмета у власність держави.
   Дане стягнення застосовується органами адміністра¬тивної юрисдикції (найчастіше суддями, митними органа¬ми, органами внутрішніх справ), як правило, як додаткове стягнення (статті 46; 85; 133; 160; 162 та ін.). Як основне адміністративне стягнення конфіскація передбачена тільки за порушення деяких митних правил (статті 208 і 209). Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеці¬альною (має спеціальний характер). Це означає, що кон¬фіскується не все майно і не будь-які предмети. Конфіска¬ція провадиться тільки щодо речей, безпосередньо зв'яза¬них із проступком і прямо названих у законі (рушниць та інших знарядь полювання, предметів спекуляції тощо).
   У ст. 29 КпАП підкреслено, що конфіскувати можна лише предмет, який є в особистій власності порушника, якщо інше не передбачено законодавчими актами. Справа в тому, що конфісковувати річ, що не належить правопо¬рушнику, — означає, покарати власника майна, який не вчинив правопорушення і не підлягає адміністративній відповідальності (на жаль, у практиці подібні випадки мають місце). Конфіскований предмет переходить з осо¬бистої власності у власність держави.
   Вилучення предметів як. запобіжна міра адміністратив¬них правопорушень застосовується тільки в несудовому порядку. Її підставою є статті 260 і 265 КпАП, а також інші чинні нормативні акти. Застосовується вона посадовими особами органів, які перелічені в статтях 234, 234, 262, 264 КпАП (органи державної податкової адміністрації, митного контролю, контрольно-ревізійної служби, МВС та ін.). Таке вилучення допускається щодо предметів, обіг яких обмежений (вони заборонені до продажу, носіння, перевезення, пересилки) або

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-151 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>