ті виконання приписів правового характеру.
   Законність, по-перше, передбачає наявність законів, що виражають волю народу і відображають пізнані об’єктивні закономірності суспільного розвитку, по-друге, означає одноманітне розуміння, застосування, точне і безумовне виконання законів і заснованих на них інших правових актів усіма державними органами, посадовими особами, громадянами і громадськими формуваннями.
   Законність у сфері державного управління ґрунтується на таких принципах:
   1. Загальнообов’язковість законів для всіх без винятку органів, закладів, організацій, посадових осіб, громадян тощо.
   2. Єдності законності, тобто одноманітному розумінні і заснуванні законів на всій території держави.
   3. Неприпустимості протиставлення законності і доцільності.
   Законність у діяльності державного апарату виявляється у такому:
   1. Всі рішення, що приймаються державним органом, повинні відповідати чинному законодавству.
   2. Рішення, що приймаються державним органом, не повинні виходити за межі повноважень цього органу.
   3. Всі рішення державних органів приймаються у такому порядку і таких формах, які відповідають нормативним приписам.
   4. Взаємовідносини державних органів з недержавними структурами, громадянами та їх об’єднаннями здійснюються у межах взаємних прав і обов’язків, які визначені на законних підставах.
   Спеціальні юридичні засоби забезпечення законності в основному концентруються у сфері виконавчої влади і виражаються у функціонуванні особливого державно-правового механізму, який складається з: а) організаційно-структурних формувань; б) організаційно-правових методів.
   Організаційно-структурні формування – це ті органи держави і недержавні структури, на які покладено обов’язок по підтриманню і

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-151 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>