од,
  важко заперечувати, що скільки-небудь істотна свобода слова і думки була
  просто невозможна.Свобода висловлювати свої переконання до недавнього часу
  зводилася для більшості радянських громадян до усіченим формам обговорення
  проблем і беззастережному схвалення і підтримку рішень, що приймаються
  керівництвом страни.Прі цьому адміністративно-командною системою
  використовувалася формула "одностайної думки радянського народу",
  солідаризуються з політикою государства.Не слід забувати, що цілі
  покоління радянських людей жили в умовах відсутності об'єктивної інформації і
  тотального нав'язування ідеологічних стереотіпов.В результаті склалася така
  ситуація, коли "загальна підтримка і схвалення" рішень партії і держави
  були не чим іншим, як показником укорінених в радянському суспільстві
  політичної апатії, соціальної байдужості, нерідко страху та інших проявів
  тоталітаризму.
  Як уже зазначалося, свобода слова трактується в доктринальному плані як
  одне з найважливіших суб'єктивних прав, властивих людині як мислячій
  существу.В складному сучасному суспільстві система, побудована на плюралізм і
  на взаємній критиці різних партій, асоціацій, напрямків, переважно
  авторитарно-монолітної сістеми.Свободе слова в посттоталітарному суспільстві
  повинен бути повернутий її справжній первісний зміст, що складається в
  визнання особливої цінності даного права для забезпечення свободи особистості в
  цілому і першорядної ролі преси у

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-21 * збірник літератури №26 * >>>далее>>>